До Дня української мови та писемності

Презентуємо книгу ізраїльської та української поетеси Валентини Чайковської “На крилі таїни”

 Валентина Чайковська народилась 15 листопада 1950 року в м. Луцьку Волинської області в Україні. Закінчила Львівський політехнічний інститут по спеціальності “Промислове та цивільне будівництво”.  До 1998 року проживала в с. Жовтневому (нині с. Благодатне) міста Нововолинська Волинської області.

         Працювала викладачем будівельних та технічних дисциплін в профтехучилищах, відповідальним секретарем однієї з комісій при Виконавчому комітеті міської Ради народних депутатів м. Нововолинська, головним  інженером ВКБ при райвиконкомі Горохівського р-ну, а також головою незалежної профспілки кооперативів та малих підприємств міста.

         В 1998 році репатріювалась в Ізраїль, де відкрила в собі бажання творити – і зайнялася літературною діяльністю. Друкується в періодичних виданнях (поезія, проза, публіцистика), співавтор поетичної збірки “Год поэзии», серії альманахів “Ришон”, “Кастальский ключ” (Ізраїль),  антологій «Тебе, Израиль», “Шагал и Израиль”, “Юг”, “Бульвар Ротшильда” (Ізраиль), “Літературний престиж” (Ізраїль), “Без границ” и “Созвучье муз” (Німеччина) “Мамина криниця”, “Пензлі різнобарв” (Україна), “Вінтаж” (Україна). Співавтор поетичних збірок “Золотая строфа” (Росія)  та “Золотая книга” (Німеччина, Дюссельдорф); а також книжок, виданих на честь першої та другої Міжнародних науково-практичних конференцій до 125-ліття Ольги Басараб та 140-ліття Катрі Гриневічевої (Україна). Автор тринадцяти книг та багатьох віршів, які стали піснями.

          З 2008 по 2016 — очільник літературного об’єднання “Рішон”. Нині Валентина Чайковська – член Спілки письменників Ізраїлю, Національної спілки письменників України, Міжнародної гільдії письменників, адміністратор сайту СПІ, член Правління Всеізраїльського об’єднання вихідців із України, Лауреат 4-х Міжнародних літературних премій.

 

 

Петро Поліщук –  викладач кафедри практичного мовознавства, член Спілки письменників України.

«Хтось Вівальді грає…»

Написав оцей заголовок мабуть, таки ж не навмисне. Не знаю, як хто, а я, беручи до рук нову книжку поезій, відкриваю її навгад — яка сторінка трапиться — і починаю читати. Так сталося і з поетичною книжкою пані Валентини Чайковської «На крилі таїни». Відкрив на якійсь сторінці справді випадково. І чомусь в око впав навіть не заголовок «Слухати й кохати», а ім’я

Хтось Вівальді грає… Так, що день тремтить.

Гарне не вмирає! Безом квітне мить —

Білим і духмяним. Музика і цвіт…

Не здається тьмяним цей тривожний світ.

 

Спочатку Вівальді, якого я обожнюю, а потім «безом», —  адже так говорять і в нас! Відтак, почав читати вірші —  знову не підряд, але із втіхою і подивуванням, що  живучи в іншомовному середовищі такий тривалий час, пані Валентині вдається відчувати душею свою батьківщину

Блаженний край, де народився, друже,

В нім кожен камінь володіє міццю.

Ховають у собі, щось рідне дуже

Полин гіркий і відблиск зір в криниці.

 

Багато віршів у цій книжці мають характер спогаду. Поетеса не закликає пам’ятати, вона просто живе цією пам’яттю

В старесенькій хаті зі снів перкалевих

Ніколи не гасне щедротний вогонь.

Подвір’я у м’яті (ще в росах липневих…)

Ліхтариком світить у душу з долонь.

 

Про поезію, як про музику, може, й не варто писати, адже мистецтво відчувається. Душею. Через погляд, слух, голос. Недарма про все гарне ми інколи кажемо — «поезія»… А ще, коли зустрічаєш, перелистуючи чиюсь книжку віршів, щось своє

Чи соняхи зовуть додому —

Десь на Полісся й на Поділля?

Шукаєш в них снагу знайому,

Що дорога  до божевілля.

 

І оте «своє» не лише в якихось рядках чи в поетичних засобах, а в тому що ти бачиш щодня, виходячи на подвір’я, в садок, на город

Танцюють вальс троянда з виноградом.

Їм хороше укупочці —  в цім зміст!

Можливо, в серпні дивним зорепадом

Знов між двома проляже щастя міст…

 

Коли йде мова про поетичний твір, як витвір літературного мистецтва, створений відповідно до усіх відомих законів мови, то в кожному разі у тій чи іншій формі згадується про експресивність поетичних засобів у цьому творі, та ще коли вірш написаний для дітей

Жовтесенька мімоза красуня ясноцвітна!

Вже геть пішли морози, прозорі стали вікна.

Мов сотні внучок сонця сміються навстріч дітям

І посмішки дарують землі у цілім світі.

«Всміхайтеся частіше!» —  навчають нас ці квіти!

 

Так гарно в поетичному творі сказати дітям про кульбабу може лиш поет, котрий любить —  світ, життя, дітей, своє дитинство, свою (не боюся повтору і пафосності) Батьківщину.

 

Звичайно ж, коли говоримо про поезію, особливо —  про конкретну поетичну книжку, то в ній звісно ж головну роль, хоч і не завжди оприявнену, відіграє «образ автора», бо саме він об’єднує всі елементи художньої образності в цільний текст

Німіє мить у Вічності на службі,

В рожевім квітті губиться душа,

Лиш тихо-тихо щось шепочуть губи,

І бджілка в лоно квітки поспіша.

 

У пані Чайковської авторське «я» не обов’язково присутнє у самому тексті — швидше — в «підтексті». Відтак, ота неяскраво проявлена експресивність своєї сутності завдячує виражальною якістю світобаченню поетеси, її відчуттю світу і себе в цім світі

Вона буває владна і холодна.

Та більш — до сліз безмежно ніжна й мила,

Над немовлятком схилена Мадонна —

Всесвітньої любові віща сила.

 

Перечитуючи вірші Валентини Чайковської, відчувається  віра її в стійкість почуттів, яка не піддається часовому проминанню, а її глибокі,сповнені гуманістичної напруги вірші вказують і на зміни, що відбуваються  на наших очах, і на вічність почуттів у цім світі

Ти пишеш про життя, кохання, радість,

Сама ж сльозою вмита, і не раз…

Так хочеться, щоб зникла в людях заздрість!

Первинна — думка, зроджена у нас!

 

Її вірші є ключем до дверей світу, в якому заховані лише гарні думки і наміри. Ми знаходимо в цій поетичній книжці вірші-одкровення, поетичні молитви, вірші-картини, ліричні моральні «настанови» —  і все оте відкрито написане і заховане в підтексті, свідчить не лише про добре володіння літературною майстерністю, але і про вміння поетеси зачепити читача за душу, привернути його увагу як до почуттів, так і до вміння керуватися ними в житті

Звучить відлунням пісня солов’їна —

Рулади радості повітряно легкі.

Тобі та Мові, вільна Україно, —

Мої чуття і щирі, і тремкі.

А ще приємно, що оті найголовніші постулати авторки — Віра, Надія, Любов не мають якоїсь вияскравленої  системи — вони лише підкреслюють добре приховані найпротилежніші думки і почуття, відтак є миттєвою імпровізацією, котра не повторюється, як і кожний миг нашого життя — вперше і востаннє. І оце вербальне перетворення реального довкілля у мрію-бажання породжує поезію

Забринить, затріпоче, зіллється зі співом:

То сльоза в нім, то щастя, то біль через край,

Щоб крізь тисячу літ повторитися дивом,

І заграти життям, мов душі водограй.

 

Читаєш вірші пані Валентини і відчуваєш, як переповнення поетичної душі поетеси щирими почуттями любови не може не народжовати поетичних рядків. Не конче прив’язаних до якоїсь певної теми, але наповнених інтуїцією, несподіваною асоціативністю, а, відтак, притягуванням читача до спільного світоосмислення і, врешті, народження в нього чогось свого, може, й протилежного, але ж завдяки прочитаному

Злітає ластівкою думка самочинна,

Мов гостя нетутешня і якась дитинна —

Із того в сонячнім жупані закапелку,

Де ти дитям у жмені берегла веселку,

Яку з калюжі хвацько виловила літом.

 

А оте гостре юне відчуття довкілля і всього, що в ньому відбувається-переплітається-перехрещується-перелюблюється породжує, здавалося б, безапеляційний, а насправді — поетично-мрійливий зі смутком-запереченням — погляд у майбутнє, запитання, на яке ми всі все життя шукаємо відповідь

Ген-ген на яхтах вітер пне вітрила —

Несе удалеч білу суть думок.

Спинити плин її ніхто не в силах.

Можливо, в русі тім — до Неба крок?

 

Листопад 2018

 

 

 

 

 

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Ви повинні бути авторизовані, щоб залишити коментар.

Online WordPressORG template HostingReview