Вітаємо Валентину Чайковську із виходом книги!

Снимок

ВІД АВТОРА

Чи зблизька так, Вкраїно, ти б світилась: Мов у віночок зіроньки сплелись? Щиро вітаю Вас, дорогі мої друзі! Видання нової книги — це нагода розповісти про те, що я чую, чим дихаю, і як сподіваюся на Ваше, пані та панове, розуміння. Саме тому я спонтанно вирішую відійти від давно встанов- леного правила, яке передбачає наявність у книзі передмови, написаної кимось із людей, автори- тетних у світі літератури. Немає сумніву, що професійне слово критика має для автора вели- ке значення! Як, зрештою, і для тих, хто вперше розкриє книгу. Але у цю мить слухаю свою душу, і несподівано вирішую: хай ця таїна спілкування відбудеться лише між нами — щоб лише Ти, мій Вельмишановний Читачу, і я — автор. Можливо, це рішення обумовлене ще і тим, що книжечку на цей раз я вирішила видати у кишеньковому варі- анті. Я сподіваюсь, що вона зуміє передати усім Вам, любі друзі, моє тепло і зичення миру та усі- ляких гараздів: вдома і в дорозі, під час відпустки і перед сном, як у старі добрі часи. Все популярнішими стають електронні ви- дання. Я — за прогрес і за технічний розвиток. УДК 821.161.2-1 ББК 84.4 УКР-4ВОЛ Ч 15 ISBN 978-966-2557-31-2 © В. Чайковська © Видавнича група “Формат”, 2015 6 7 Та чи зауважив хтось, що ми щось втратили, коли припинили писати звиклі листи, які мож- на було взяти в руки, пригорнути до серця? Чи- тати їх знову і знову, сприймаючи кожного разу по-новому те чи інше речення. І щиро радіти, знайшовши родзинку, що криється часом між рядками… Моя книжечка — це лист до Вас, мої рідні! З якоїсь невідомої причини, людина не завжди вміє належним чином висловити усю гаму шля- хетних почуттів: любові, шани, співчуття чи радощів саме у ту мить, коли, мов золотокри- ла бджілка, знаходиться в самісінькому центрі медоносної квітки. Коли є безпосереднім воло- дарем усього багатства, яке її оточує: левад у різнобарвних сукнях літа, біленьких вишневих садків у весільному вбранні, бурштинових копи- чок, що, мов велетенські гриби, з’являються на полях після жнив. Знаходячись поруч, маючи можливість до- торкнутися, заглянути в очі, чи часто ми схи- ляємося до ніг тій дорогій людині, яка дала нам найдорогоцінніше – життя? І тільки втративши любу матусю, скорбот- но жалкуємо, що, може, не вміли вчасно показа- ти усю свою любов до неї. По дивному велінню долі, опинившись далеко від краю, ми ніби прозрі- ваємо. І тоді, озираючись на своє далеке минуле, ми бачимо свою малу Батьківщину ніби зі сто- рони. Несподівано щось стисне в грудях, перехо- пить подих, і виллється у таке глибоке визнання чуттів, яких душа ніколи не сміла висловити у ту мить, коли досить було лише прошепотіти, лише простягнути руку… Зоставила простори, та не духом – Твої близькі мені і сміх, і жаль. Лечу у вись думок легеньким рухом, І міць земну втрачають час і даль. Сімнадцять років минає в жовтні з тієї пори, коли ми з сім’єю репатріювалися в Ізраїль. У нашій сім’ї переплелися коріння багатьох національностей. І летіла я в Ізраїль, піддавшись тому Високому Заклику, якого словами не описа- ти. Значить, так мало бути! На Україні я зростала, навчалася і мужніла духом. З материнськими піснями увійшла в моє серце любов до людей і землі, до озер і лісів. З батьківською мудрою суворістю, увійшли в душу необхідність аналізувати події і свої вчинки, мір- кувати і ніколи не гасити в собі жаги до знань. Та саме опинившись на Святій Землі, я інже- нер-будівельник і викладач технічних дисциплін, 8 9 відчула у собі прагнення творити, писати ві- рші, прозу, публіцистику, висловлювати почут- тя у слові. Щось ясне увійшло в мою душу в Ізра- їлі, та так в ній і залишилося! Як це пояснити я не знаю… Те, що я чую серцем, переповнює глибокою шаною і вдячністю до моєї малої Батьківщини. Разом з тим, я щиро полюбила Ізраїль, країну, світлу сутність якої можна побачити лише зсередини, особливим внутрішнім зором. Варто лише вслухатися в шепіт кожної піщинки на свя- тих місцях, кожної галузочки оливи, почути спів Йорданських вод, несподівано завмерти, знахо- дячись серед пам’ятників глибокої давнини, від- чути Єрусалимське піднесення… Оці почуття і виливаю у вірші, які пишу українською і росій- ською мовами. Декілька разів я вже намагалася написати вірші на івриті — та ще не вистачає знань цієї глибокої і мудрої мови, яку продовжую вивчати. Часом роблю переклади з польської. Інколи мені здається, що тривога і гіркот- ний жаль, зав’язані в римовані рядки, стискають серце і печуть нестерпніше, ніж у слові прози, яка також мені близька… (вірші про нинішні сум- ні події на моїй Україні, і про те, що саме болить тут, у моєму Ізраїлі — “Дощ після війни”). Між рядками проглядає і ілюзорна дійсність пустелі, перетвореної Народом Книги у квітучі сади, і мої барвисті сни по-українськи, де навіть кропива при дорозі мені безмірно дорога! Неза- бутнє! Коли у серці ясно, то де б людина не меш- кала, вона знаходить шляхи поширювати і дару- вати лелітки (іскорки) свого серця іншим. Адже Небо над нами усіма — одне! Тут, на Святій Землі, прийшло до мене від- чуття наснаги, розуміння того, що душа до останнього свого подиху зобов’язана вчитися, пізнавати, добріти і знову добріти! Дарувати і віддавати! Це тут, у особливо чутливій країні Із- раїлю, (яка або приймає і обдаровує, або просто жене геть), народилися в серці слова про мою променисту українську мову: Бо мова – мов сонечко в неба горнятку, Так лагідно люба, прозора, ясна! В ній радість веселки та усміх малятка – І пісня пташини, і злива рясна! Слова виливаються в рядки — рядки у вірші і піс- ні, які несуть до людей тепло серця, бо я продо- вжую любити — і Там, і Тут!!!

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Залишити коментар

Ви повинні бути авторизовані, щоб залишити коментар.

Online WordPressORG template HostingReview